Шановні пані та панове! Шановні святкуючі угорці – як по цій, так і по іншій стороні кордону! Окремо вітаю тих, хто зараз з нами на Закарпатті. Доброго дня всім вам!
Ми виглядаємо досить добре. Авжеж, ми виглядаємо дуже добре. Можливо, ми ніколи не виглядали так добре, як сьогодні. Востаннє ми зустрічалися 143 дні тому, 23 жовтня. Цей час пролетів занадто швидко. Тоді ми зібралися для того, щоб сповістити ліву сторону, що знову прагне стати за кермо, що Буда не в ту сторону, але як я бачу шанси, не в ту сторону навіть і Пешт. Ми повідомили: ми не дозволимо затягнути нашу країну назад у лівий кошмар, від якого ми врятували її дванадцять років тому. Ми повідомили: ми не дозволимо знову довести Угорщину до банкрутства. Ми повідомили, що Угорщина має йти вперед, а не назад. Ми повідомили, що ми, які стоять праворуч, не є благочестивими невдахами, які бояться впливових міжнародних засобів масової інформації, що стоять за крилом лівої сторони, і не боїмося бюрократів у Брюсселі або від таких, як той багатий Дьордь Шорош. Ми повідомили, що будемо боротися.
І, мої дорогі друзі, ви добре боролись. Дуже добре. Маємо всіх 106 наших кандидатів, провели понад сотню передвиборних мітингів від міста Баттоні до села Немешмедвеш, і постукали у мільйони дверей. Наша сила та наші можливості зростають з кожним днем. Я навіть не пам’ятаю, коли за 19 днів до виборів зірки востаннє стояли так добре. Ми показали свою силу, і це принесло свій результат. Наші опоненти хитаються в стані найглибшої розгубленості і на межі розпаду. Даремно ховався вовк під овечу шкуру, ціну обману потрібно заплатити тепер. Їх кандидат на посаду прем’єр-міністра, який вважався кометою, тепер лише шматок охолодженого каменю, що вдарився об землю, а разом з ним вклинилися в землю і вся лівостороння махінація. Сьогодні разом зітхнула вся країна: яке щастя, що керування Угорщини на сьогодні не в їх руках! У своєму остаточному розпачі вони вже запросили сюди і Дональда Туска з Польщі. Привезли сюди того поляка, за якого і вдома соромно, який спочатку розгромив свою партію в Польщі, а потім розгромив Європейську народну партію в Брюсселі. Дональд Туск — це той чорний кіт, який приносить на голову людям тільки біду. Стара порада, прийміть її: ніколи не перешкоджайте своєму опоненту робити помилку.
Пані та панове!
Старий звичай угорців, коли доля країни повертається, ми збираємося, радимося і разом вирішуємо, як уникнути біди і куди нам йти далі. В цьому полягає наша найбільша сила. Ми робимо це вже понад тисячу сто років. Так було це в Етелькоз, Пустасер, на полі Ракоша, на льоду Дунаю, і так було це в Братиславі та Пешт-Буді 174 роки тому. Ми різні, займаємось тисяча різними справами, але коли виникає потреба, ми збираємось і об’єднуємо свої сили, молодих і старих, чоловіків і жінок, міських і сільських, бідних і багатих – усіх угорців. У часи небезпеки країна разом вирішує своє майбутнє. І ми знаємо, що тут знаходяться не тільки ті, кого ми бачимо очима. Тут знаходяться і ті, кого ми можемо бачити лише серцем: героїчні предки, славетні ватажки, хоробрі попередники. І тут є навіть і наші ще ненароджені діти, наші майбутні онуки та правнуки, які будуть героями, славетними витязями і нашими хоробрими нащадками майбутніх віків. Рада предків, хор сьогоднішніх і майбутніх борців. Ось так стоїть сьогодні Угорщина на головній площі нації.
Ми повинні поговорити про серйозні речі. Про війну і мир, про благо Батьківщини, про небезпеки, які їй загрожують. Перш за все, мої дорогі друзі, давайте чітко подивимося, чого ми хочемо. Відколи нам відомо, відколи існує спільна угорська національна пам’ять, угорці під Карпатами хотіли завжди одне і те. Миру! Свободи! Взаєморозуміння! «Нехай буде мир, свобода та взаєморозуміння!» – як казали юні революціонери в березні 1848 року. Але це не може залишатися лише бажанням, бо відлетить, як легкий подих. Для миру, свободи та взаєморозуміння нам потрібно те саме – сили.
Слабкий народ не отримує миру, хіба що його помилують. Слабка нація не має свободи, хіба що фальшивий гуляш у своїх бараках. Слабка нація не може створити ніяке взаєморозуміння, хіба що може змиритися зі своєю долею. Мир, свобода і взаєморозуміння – це нагорода сильних народів. Їм належить добробут, впевненість, безпека та мирне життя. Вітер завжди роздуває вітрила сильних, їхній корабель завжди доходить до пристані, їм щастить, і вони завжди падають на ноги. Тому Сечені, Кошут, Петефі та всі інші мріяли про сильну Угорщину, і тому мріємо про це і ми з ними. Ми хочемо сильної країни, яка за законами природи не може вирватися із Сонячної системи народів, але завжди обертається навколо своєї осі, не поступається притяганню інших планет і не допускає, щоб її траєкторія була визначена інтересами чужих народів. Для цього необхідна сила, авторитетна настійна сила. Ми накопичуємо якраз цю силу, будуємо цю сильну Угорщину з року в рік, це робимо вже протягом дванадцяти років. Тому ми підтримуємо сім’ї, і тому ми створили один мільйон нових робочих місць. Якраз тому ми оподатковували мильтинаціональні компанії, знизили тариф на комунальні послуги, і відправили додому МВФ. Нас не відволікали ані повені, ані хвиля міграції, ані пандемія, і ми не хочемо, щоб нас відволікала від цього війна або ліва сторона 3 квітня.
Шановні пані та панове! Шановна святкуюча Громадо!
Наша країна є найкращою країною у світі. Господь Бог дав нам найпрекраснішу мову в світі. На цій землі народжуються найвинахідливіші люди в світі, які із паприки виготовляють вітамін С, роблять збірні та розбірні кубики, а також вбивають невідомі віруси за допомогою цілеспрямованих уколів вакцини. І це є землею добросердечних людей: вони усі люди з великої літери, починаючи від святої Єлизавети до тисячі тих, які сьогодні допомагають біженцям, які змушені були рятувати своє життя. Це все дуже красиво, і дуже чудово, але цього все ще замало. З усієї цієї краси, винахідливості та щедрості щаслива країна буде тільки тоді, якщо все це поєднається з силою. Давайте спочатку матимемо сили, а потім нехай буде правда за нами, а не навпаки. Нас у світі 15 мільйонів. Ми живемо у кругозорі могутніших за нас країн: німців, росіян, турків і останнім часом американців. Але це не є приводом для малодушності чи страху, і вкрай не є приводом для самовідданості. Сила – це не тільки м’язи. Лева не можна подолати, але можна посипати йому пісок в очі, ведмідь непереможний у перетисканні рук, але у його ніс можна вставити кільце й ланцюг, вовка можна заманити у яму, і знаємо, що із кабана теж можна приготувати смачне рагу.
Шановні друзі!
Країна перш за все повинна бути сильною душею, як наша березнева молодь. Ми самі виставляємо для себе цілі, і ніхто не може нас відрадити від цього. Ми не шмагаємо і не шкодуємо себе за те, що ми угорці, і не допустимо, щоб інші шмагали або шкодували нас за це. Ми не поклоняємось і не зачаїмось, і не приховуємо своєї думки навіть тоді, коли це іншим не подобається. Ми не прагнемо того, щоб усі нас любили, бо це все одно неможливо – і нам також не всі до вподоби. Ми не заздримо успіхам інших, ми просто хочемо бути кращими за них. Ми не побоюємось змін, тому що бачимо в них можливість, і не боїмося наших опонентів, бо із кинутих у нас каменів ми можемо побудувати для себе сходи.
Коли у 2010 році Угорщина була найслабшою, й урядування знову залишилось за нами, ми пообіцяли бути непохитними, довіряти спільній волі, яка подолає всі перешкоди, і що завжди будемо відстоювати інтереси Угорщини і ніколи, ніколи не здамося ані на хвилину. Ось що з нами сталося, ця зміна захопила нас, вона вела нас вперед, вона підняла Угорщину і привела нас туди, де ми є зараз. Народилося на 200 000 дітей більше, ніж якби ліві залишилися при уряді. Хто хоче працювати, той має роботу. Маємо національну конституцію і на один мільйон більше нових громадян, а кожен із 15 мільйонів угорців має батьківщину. Одна країна, одна батьківщина й одна нація! І нарешті ми маємо притаманну зовнішню політику. Ми здатні закрити кордони для мігрантів, матимемо сильну армію, військову промисловість світового рівня і варті поваги університети. Найбільші культурні розробки в західному світі здійснюються в Будапешті, і найбільші у світі спортивні заходи по черзі передають ключ один одному. Угорське ім’я знову стане гарним, гідним своєї старої, великої слави, бо світ шанує лише тих, хто має мужність і силу постояти за себе.
Шановні пані та панове!
Ми також повинні уточнити, яке наше ставлення до війни. Споконвіку ми не мали такого 15-го березня. У сусідній країні почалася війна. У країні, де живуть сотні тисяч угорців. Окрім південного кордону, наші солдати та поліція тепер вже повинні гарантувати зброєю і безпеку нашого східного кордону. Ми вдячні їм за це! Ми координуємо проведення найбільшої програми гуманітарної допомоги всіх часів. В наші двері стукає нищівна енергетична криза, яка вже лютує в Західній Європі. Нам знадобилось два роки, щоб нарешті подолати пандемію, якої не бачили вже сто років, і якщо всього цього було б недостатньо, на нашій шиї ще й угорська ліва сторона. Ми вступили в епоху небезпеки. Зараз немає місця для помилок, немає місця для поспішності, і ми не можемо дозволити собі жодне погане рішення. Угорщина лежить на кордоні світів; між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем. Війни тут ведуться не заради нас і не в наших інтересах. Так буває, хто б не виграв, ми зазнаємо невдачі. Центральна Європа — це лише шахова дошка для великих держав світу, а Угорщина для них — лише одна фігура на ній. То одна хоче нас просунути у лінію фронту, то інша. Якщо їхні цілі цього вимагають, а ми недостатньо сильні, то вони пожертвують нами. З нашої історії ми занадто добре знаємо характер війни. Є країни, які хочуть досягти своїх цілей заради війни, але ми знаємо, що найкраща війна – це та, яку ми можемо уникнути. Росія дивиться на російські інтереси, а Україна – на українські. Ані Сполучені Штати, ані Брюссель не будуть мислити угорською головою і відчувати угорським серцем. Власні інтереси повинні відстоювати ми самі – спокійно і сміливо.
Друзі!
У наших інтересах – не бути жертвою пішака в чужій війні. В цій війні ми нічого виграти не можемо, але можемо втратити все. Нам не треба втручатися у цю війну! Жоден угорець не повинен опинитися під російським молотом на українському ковадлі, тому не будемо посилати ні солдатів, ні зброї на поле бою.
Друзі!
Ліві втратили свою розсудливість і божевільно ввійшли би у жорстоку, затяжну і кровопролитну війну. Ліві хочуть відправити на лінію фронту угорського солдата та угорську зброю. Ми цього не дозволимо. Ми не дозволимо лівим втягнути Угорщину в цю війну! Ми не дозволимо лівим зробити Угорщину військовою мішенню, зробити мішенню тутешніх та закарпатських угорців! Ми, угорці, добре знаємо, хто може прикарманити користь в таких війнах. Ми досить сильні і протистоїмо планам лівих і тих заколотників війни, які стоять за їх плечима.
Шановні пані та панове!
Каталін Новак, наш новий президент республіки – всіх їй благ! – казала: жінки хочуть виграти мир, а не війну. І як бачу знову ж таки, жінки мають рацію. Війна руйнує, мир будує. Матері знають, що двадцять років потрібно для виховання людини, але двадцяти секунд достатньо для її знищення. Жінки бачать боротьби не Сходу та Заходу, а українських та російських матерів, дітей-сиріт, розстріляних голів сімей, хлопців та батьків. Замість примусової сили санкцій вони бачать злидні. Якщо ми хочемо покласти край війні, якщо ми хочемо, щоб Угорщина залишилася осторонь, ми повинні слухати жінок. У найкращий момент – вперше в нашій історії – президентом Угорщини стала якраз жінка.
Шановні пані та панове!
Ця війна не повинна була статися. Угорщина зробила все, що могла і що від неї очікували для досягнення миру. Не можна виключати, що в день парламентських виборів і референдуму у сусідній країні все ще гримітиме зброя. Ми ніколи не мали ще таких виборів. Але небезпека війни не зменшує, а збільшує, і навіть підвищує ставки вибору. Праві прихильники миру чи ліві прихильники війни? Будівництво чи руйнування? Вперед чи назад? Ми кажемо, давайте зберегти мир і безпеку Угорщини. Хто голосує за мир і безпеку, той голосуватиме за «Фідес». Ми повинні відчувати християнським серцем і думати угорською головою. Тепер кожен може побачити різницю між переляканими жінками, які тікають від бою зі своїми манатками та дітьми, і мігрантами за тисячі миль, які облягають наші кордони. Угорщина допомагає біженцям, але й в подальшому відмовляється від міграції. І нам невідомо, чим закінчиться ця війна. Ми не знаємо, що нас чекає в майбутньому. Ми повинні бути готовими до усього можливого. Нам потрібен уряд, для якого немає несподіванок, і який не тепер вперше виходить у відкриту воду. Зараз не час для аматорів, не час для дилетантів. Ми не новачки, і для нас немає нічого нового під сонцем. Крім того, нас багато, ми сильні й єдині. Ми єдині, і тому ми виграємо й референдум, щоб зупинити біля кордонів Угорщини гендерне шаленство, яке охопило західний світ. Ми захистимо наші сім’ї та наших дітей! Батько – чоловік, мати – жінка, а наших дітей залиште в покої!
Шановна святкуюча Громадо!
Угорщину підстерігають великі небезпеки, а найкращі ліки проти великої небезпеки – це велика перемога. У нас є всі шанси зробити це, за умови, що в найближчі 19 днів кожен зробить для цього свою справу. Якось я запитав Шварценеггера, скільки він віджимається в день. Він відповів: я починаю рахувати тільки тоді, коли вже болить. Ось так відчуваємо і ми в передвиборній кампанії. В цей період біль – це наш друг, якраз тепер ми повинні придати ще більше сил. Будь ласка, придайте ще більше сил!
Думаю, ми все обговорили. 31 день як ми вийшли на передвиборну арену. Ми пройшли довгий шлях, і багато людей приєдналося до нас, країна поруч з нами. Ми повинні перемогти і ми переможемо на цих виборах. Ми переможемо, і тоді в Угорщині буде мир, безпека і спокій. Сьогоднішню раду ми провели і тепер завертаємо до фінішної прямої. На нас чекає ще 19 днів марширування, і в кінці, 3 квітня, ми поборемось з ними. Тож давайте, переможімо в найважливішій битві нашого життя! Віддаймо їм те, чого вони варті, і давайте захистимо Угорщину! Ми, угорці, разом, не для інших, а один для одного. Підніміть знамена догори! Підніміть до перемоги! Господь Бог над усіх нас, Угорщина понад усе!
Вперед, Угорщино, вперед, угорці!